Mykhailo Kravchenko

From WikiBandura
Jump to navigation Jump to search
Portrait of kobzar M. Kravchenko by O. Slastion

Mykhailo Stepanovych Kravchenko (1858-1917)

Mykhailo Kravchenko was regarded as one of the most outstanding kobzars of Poltava province of the late 19th early 20th century.


Biography

Kravchenko was born in Velyki Sorochyntsi, Myrhorod county in 1858. At the age of 15 he caught scrofula and lost his sight. At the age of 17 he began to learn to sing psalms from Samiylo Yashny. Under whom else he studied we do not know. Literature states that he spent 9 months studying under Fedir Hrytsenko-Kholodny, but in his discussion with Hnat Khotkevych, Kravchenko made no mention of this. It is assumed that he spent time with other kobzars after his apprenticeship with Yashny.

He was very poor because he not only supported his own family, but the family of his sick brother. In order to support two families he would also weave ropes for sale. This was a common occupation for the blind, but one which negatively influenced the art of the kobzar - "When you weave a ropes for a month - Kravchenko stated - from your fingertips 20 layers of skin would come off - how can you play?"

The Myrhorod artist Opanas Slastion became interested in Kravchenko in 1900. Slastion highly praised the artism of Kravchenko and wrote about him in an article published in "Kievan Antiquities." The article made Kravchenko famous among folklorists throughout Ukraine and beyond. The Russian Geographical Society invited Kravchenko to Petersburg to take part in an artisans exhibition in 1902. In the fall of that same year he was invited to Kharkiv to the XIIth Archeological Conference. He also performed at the XIIIth Archeological Conference in Yekaterinoslav (modern Dnipropetrovsk) in 1905, and in 1906 at the artisans exhibition in Kiev. He was also invited to Moscow, where he performed at academic gatherings and ethnographic concerts.

At his performances at the XIIth Archeological Conference in Kharkiv, Hnat Khotkevych wrote: "...Extremely valuable in his playing and singing was his ability to sing in Ukrainian, with colorings which are not possible to notate, bending his voice with unusual fine melizmas and and with his whole apparatus of performance, which was strikingly different from the professional."

Professor Mykola Sumtsov who was also involved with the organization of the conference wrote that the best performers were Terentiy Parkhomenko, Pavlo Drevchenko and Ivan Kucherenko. He did not include Kravchenko in his list. Kravchenko's renditions did not leave a deep impression on him.

The hard life Kravchenko led left its impact on the life of the kobzar. He died at the age of 59 - on April 22, 1917. Opanas Slastion had painted 5 portraits of the kobzar during the years of the most activity of the kobzar.

Mykhailo Kravchenko's last bandura was given to O. Slastion who gave it to the Myrhorod ethnographic museum where it lies today.

Repertoire

During the expedition to collect dumy by Filaret Kolessa in Left Bank Ukraine in 1908 he recorded 6 dumy from M. Kravchenko. 

   1. The duma about the Captive's lament on a galley 
   2. The duma about the Captive's lament in Turkish slavery 
   3. The duma about the Escape of the three brothers from Oziv
   4. The duma about Marusia Bohuslavka 
   5. The duma about the three Samara brothers 
   6. The duma about the poor widow and her three sons

At the end of 1905 there was a revolt in the village of Sorochyntsi which was brutal suppressed by tsarist Cossacks. The revolt and the subsequent repression were set by Kravchenko into two dumy "The Sorochyntsi matters of 1905" and "Dark Sunday in Sorochyntsi".


Students

Sources

Mishalow, V. and M. - Ukrains'ki kobzari-bandurysty - Sydney, Australia, 1986

Михайло Кравченко

О. Г. Сластіон. Портрет кобзаря Михайла Степановича Кравченка. 1902 р..
Кобзарі Михайло Кравченко, Терешко Пархоменко і Петро Древченко

TODO: FIX THE ЗВУК TEMPLATE



THERE ARE SUPPOSED TO BE AUDIO FILES HERE, TODO: FIX THE TEMPLATE

Кобзарі Петро Древченко та Михайло Кравченко.
Кобзар Кравченко Михайло Степанович на дачі В.Короленка, 1911

Кравченко Михайло Степанович (27 грудня 1858 Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губерні — 21 (22) квітня 1917 Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії) — відомий кобзар із Великих Сорочинців.

Життєпис

М. Кравченко, тяжко захворівши в 1873, й осліп на 15-у році життя. З 17-ти, аби заробити собі на шматок хліба, почав навчатися у миргородського кобзаря Самійла Яшного. Майже дев'ять місяців навчався у Хведора Гриценка-Холодного.

У лютому 1902 року від М. Кравченка записав думи О. Сластіон, які надрукував у травні того ж року разом із статтею про кобзаря. О. Сластіон описав Кравченка, його репертуар, написав його портрет.

Михайло Степанович був знайомий з етнографом Опанасом Сластіоном, який записував від нього українські думи, знався з письменником Володимиром Короленком.

Мешкав М. Кравченко в невеликій хаті. Перша жінка померла, і він залишився з трьома дітьми. Одружився вдруге. У 1901–1902 роках жив у одній хаті зі своїм братом та його дружиною. — людьми хворими і нездатними до жодної праці. М. Кравченко дуже бідував. Щоб прожити самому й утримати таку рідню (як до нього А. Шут, А. Никоненко й деякі інші співці-музики), заробляв не лише кобзарством, а й плетінням мотузок. Робота ця була тяжкою, псувала пальці ці. «Як попов'єш, — говорив кобзар Ф. Колессі, — отих верьовок з місяць, так з пучок дванадцять шкур злізе, — куди вже там грати».

М. Кравченко був середнього росту, кремезний; голова у нього була майже кругла, чуб темно-русий. Симпатичний з обличчя, як писав О. Сластіон, з добрим, привітним виразом. Зауваження його були влучні, думки тверезі й вірні. Про себе розповідати не любив.

З відомостей, наведених О. Сластіоном та Г. Хоткевичем, бачимо, що в 1901–1902 роках репертуар М. Кравченка був досить різноманітним. Співвідношення в ньому дум, псалмів, пісень тощо було таке саме, як і в інших кобзарів. Правда, до зустрічі зі збирачами в репертуарі М. Кравченка було більше дум, ніж у 1901–1902 роках. Їх кількість зменшилась під впливом об'єктивних обставин. «Я дечого й більше знав, — розповідає кобзар Г. Хоткевичу, — та ото як почали нас переслідувати, так я й повикидав усе з голови, — думка така: нащо воно тепер і здалося».

За свідченням О. Сластіона, співав добре, хоч мав не дуже чистий голос. Особливо любив виконувати думи. Їх він повторював не дослівно. На запитання О. Сластіона про те, чого він в думи іноді вставляє слова, звороти і навіть цілі вірші (рядки), яких раніше не співав, кобзар відповів: «Е, то вже всякий так, се ж не пісня. Як підійде, знаєте: іноді й коротко, а іноді й довше буде… То вже всякий так: те забуде — друге вигада, або й од іншого згадує що-небудь. То вже у пісні друге діло, а то ж таки!..».

На початку 1902 року О. Сластіон улаштував поїздку М. Кравченка на кустарну виставку до Петербурга, де той мав виступати зі своїми думами та піснями. Зробити це пощастило на кошт Російського географічного товариства. О. Сластіон сам проводжав М. Кравченка. Посадивши кобзаря у вагон, запитав: «А що, дядьку Михайле, якби й вам Бог дав те, що тому Рябініну, — якби й вам довелося співати перед самим царем, що б ви тоді?» — «А що ж, — відповідав кобзар, — якщо Бог приведе до того, то прохатиму, щоб усій нашій братії було вільно ходить, де хочеш, а мені самому нічого не треба». О. Сластіон був вражений усвідомленням цією простою людиною інтересів «своєї братії», інтересів, які вона ставила вище за свої особисті.

М. Кравченко виступав у Петербурзі. У серпні того 1902 року М. Кравченко грав та брав участь з іншими кобзарями на ХІІ Археологічному з'їзді у Харкові.

Крім Петербурга й Харкова, побув він і в 1905 в Катеринославі на ХІІІ Археологічному конференції, Одесі, Ялті. У Москві Є Линьова спробували було записати його гру та спів на фонограф, але спроба ця не була дуже вдала. (Записи зберігаються в Пушкінському Домі в С. Петербурзі). В 1904 його записував В. Шевченко (записи зберігаїться в ІМФЕ в Києві).

На початку XX століття М. Кравченко познайомився з видатним російським письменником-демократом В. Г. Короленком. Колишній поводир кобзаря Г. Г. Легейда так згадує ті відвідини: "Прийшли ми одного разу до с. Хатки, де тоді влітку відпочивав В. Г. Короленко. Письменник був росту середнього, борода менша, ніж на портретах і молодший був. Дуже привітний. Зустрів він Кравченка дуже ласкаво. «Моє шанування!» — сказав і подав руку кобзареві. Потім грали і говорили, говорили… Коли ми зібралися іти, Короленко знову міцно потиснув руку Кравченкові і сказав: «До побачення!» Ішов я тоді додому і думав: «Ні, не старець дядько Михайло, коли йому такі люди в дружбу йдуть».

В. Г. Короленко записав одну з його дум — «Чорна неділя в Сорочинцях».

М. Кравченко був свідком повстання селян у його рідному селі Великих Сорочинцях, яке спалахнуло 1905 року. У село було послано каральний загін на чолі з помічником миргородського повітового справника Барабаша. Повстанці відбили карателів, а Барабаша вбили. В ніч з 21 на 22 грудня до Великих Сорочинців прибув другий загін — цього разу з двома гарматами. Очолював його статський радник Полтавської земної управи Філонов. Повстання було придушене. Карателі провели масові арешти, жорстоко знущались із селян.

Повстання селян та жорстока розправа над ними залишили глибокий слід у серці М. Кравченка. Він склав дві думи: «Чорна неділя в Сорочинцях» та «Про Сорочинські події 1905 року». Завдяки оригінальному поєднанню традиційних і нових художніх засобів думи сприймаються як мистецькі твори. Незважаючи на трагічний кінець повстання, М. Кравченко вірив у те, що прийде розплата, і втілив цю віру в думі «Про Сорочинські події 1905 року».

До жанру дум у зображенні революційних подій нашої епохи звертатимуться кобзарі й пізніше, але М. Кравченко зробив це вперше.

Злидні, поневіряння, безперервні вимушені мандри, підірвали здоров'я народного митця, дочасно звели його в могилу.

Бандура

У М. Кравченйка були кілька бандур.

Одна бандура М. Кравченка зберігається у Миргородському краєзнавчому музеї. Кобза М. Кравченка (інв. № Д-316) надійшла до музею в незадовільному стані — без кілочків і струн. На тильному боці грифа викарбувано текст: «Оцю кобзу роздобувъ Мыхайло Стыпановичъ Кравченко, а переробляли брати Заикыны, а коштує вона дорогенько 10 карбованцівъ». Цей напис повідомляє нам прізвище невідомих сьогодні майстрів кобз (а можливо, й кобзарів) — братів Заїк із Миргородщини, слід гадати, з Великих Сорочинців, де й сьогодні є прізвище Заїка.

Репертуар

У 1902 році М. Кравченко знав чотири думи (О. Сластіон писав, що п'ять, але п'ятою він назвав варіант думи «Маруся Богуславка» — історичну пісню «Про дівку-бранку»), а також вісімнадцять псальмів, дванадцять сатиричних пісень. Крім того, знав багато інших пісень, чимало танців і маршів.

До репертуару М. Кравченка входили:

Думи  (5) —

Історичні пісні

Псальми (18)

Жартівливі пісні (12)

  • «Дворянка»,
  • «Чечітка»,
  • «Сусідка» та інші, а також пісні різноманітного змісту.

Учні

Серед учнів:

  • Ф. Кушнерик
  • П. Гузь
  • Н. Чумак
  • В. Шевченко

Джерела та література

Template:Bio-stub

Retrieved from "https://wikibandura.com/index.php?title=Mykhailo_Kravchenko&oldid=1892"